Чорна площа – Олена Теліга
ЧОРНА ПЛОЩА
І
Це ввижається в ніч, коли змучена пам’ять
Божевільних думок від вогню не хоронить,
І вони закипають, іскряться снопами,
Щоб пізніше застигнути – сріблом на скронях.
Тільки вранці, як вітер росою полоще
Звислі руки дерев і пропалені чола,
Я лишаю її – чорну, стиснуту площу,
І виходжу на шлях – з синім небом довкола.
II
Сірий натовп, похмурий натовп,
І не очі, а темна муть!
Хтось зігнувся – камінь підняти,
Хтось зірвався – мене штовхнуть.
А один сковзнув по асфальті
І в лице мені засвистав;
А хотів цілувать – уста.
Сміх жіночий злорадно тріснув
І у горлі здушив мій клич…
Як же ж душно і як же ж тісно
В олив’яних кліщах облич!
Підгинаються, в’язнуть ноги,
Очі п’ють безпросвітну тьму;
Мить одна – і безсилий стогін
Розколише застиглу муть.
ІІІ
Мужні пальці торкнулись рук,
Хиже серце забилось поруч.
Знову тіло – напнутий лук,
Дика радість – стрілою вгору.
Відсахнулась на мить юрба,
Покотилось по ній потоком:
“Не чіпати – лише раба,
А такого – цілити в око!”
На чолі твоїм темний знак,
Кров червона тече струмками,
Та тепер я – за двох міцна
І за двох – підіймаю камінь.
Не загинеш! За муром день
Крапле з неба вином гарячим,
І життя не стоїть, а йде
З гострим сміхом і гострим плачем.
Олив’яне лице юрби
Згине в сонці і блискавицях.
Тільки вітер нас буде бить
По кривавих, щасливих лицях!
Гарного дня!
Бережіть себе і родину!
#myphoto #mygarden
